Десять важливих книжок року, що минає

Печать

Грудень – час коротких днів, довгих ночей і очікуваних підсумків. Непогано було б підбити їх і в літературі, тим паче, що вона, як дзеркало життя, часто відгукується неочікуваними поворотами, цікавими сюжетами й новими трендами. Ніхто не заперечуватиме, що останні два роки дали Україні багато несподіваних досвідів. Те, що переважно ці досвіди були сумні, й краще б їх таких не було, – безумовно, але для літератури, а надто для такої, як наша, всякі досвіди – важливі й цінні. Кому, як не літераторам, найкорисніше мінливе життя, кому, як не їм, завжди бракує матеріалу, й хто, як не вони, потім нагадують нам нашу історію своїми книжками? Тож згадаймо, що хорошого й знакового було написано у 2015-му. Заодно комусь, може, й під ялинку буде що покласти.

Поезія

Віршів цього року, як, зрештою, і будь-якого іншого, багато. З’являються молоді, продовжують досвідчені, не забувають публіку корифеї. Важливий критерій - особиста очікуваність, бо для когось знаковою може стати перша збірка молодого, але вже досить відомого, а хтось, навпаки, молодих узагалі не читає, чекаючи "класиків". Класиків тут і згадаємо. Принаймні трьох. Двоє з трьох написали свої книжки, переживаючи війну: і Любов Якимчук, і Сергій Жадан – вихідці зі Сходу, і перша, і другий зараз намагаються мирними (зрештою, а які ще доступні поетам?) засобами щось урегулювати, щось поправити у довколишній дійсності. Вірші читають зараз і на передовій, і на вечорах, де збирають гроші на ту передову. Вірші, отже, стали водночас і виражальним засобом, і способом виразити, і приводом подумати. Це перші емоції, перші реакції. На своє, на чуже, на загальнолюдське.

1. Сергій Жадан, "Життя Марії". Meridian Czernowitz, 2015

Фото: ye.ua

"Життя Марії" – збірка зі старих і нових віршів, а також із кількох перекладів. Один – із Рільке (з циклу "Життя Марії", що й дав назву книжці), ще двадцять – із Чеслава Мілоша. Прикметно, що, якби захотіти, всі вміщені вірші можна назвати віршами про війну. І ті, що про гетто, і ті, що про Ісуса, й ті, що про любов. Що ще можна сказати про Жаданові вірші? У них, як завжди, є узагальнена затишна жінка, є вулиці, міста (серед них покинуті), є атмосферні опади й ностальгія, є кохання і фірмова ніжність, що змушує хотіти вишити кожен другий вірш на подушці. За це його й люблять, за це й чекають. У ньому немає жорстокості, але є багато такого, про що потім думаєш його словами, які видаються найточнішими.

2. Любов Якимчук, "Абрикоси Донбасу". Видавництво Старого Лева, 2015

Фото: starylev.com.ua

"Там, де не ростуть абрикоси, починається Росія", – написано на початку. Якщо на Донбасі ростуть, значить, Донбас – не Росія, – думаєш, прочитавши перші вірші. Абрикоси у них – це і справжній білий цвіт серед териконів, і жовтогарячі половинки – шахтарські каски, і щось невимовно домашнє, шорстке й солодке, як сонячні плоди. Донбас – це і жінки, і шахти, і південь, і сонце, і дерева, і чиїсь особисті спогади, і чийсь тато, і родинна історія. Донбас – це не тільки війна. Донбас – це не тільки моторошний страх і телевізійні новини. Донбас – це ще й чиєсь дитинство. І чиїсь вірші.

3. Юрій Іздрик, "Календар любові". Видавництво Старого Лева, 2015

Фото: 20minut.ua

Іздрик продовжує писати по віршу щодня. Рік, отже, виливається у триста шістдесят п’ять віршів. Усі вони – в цій книжці. Руйнуючи усталене уявлення про поета як невільника музи, розкудланого творця, що сидить, слинячи ручку, й вигадує по влучній метафорі на тиждень, Іздрик третій рік поспіль пише за графіком. Переважно – про любов, бо за графіком про неї, мабуть, найлегше. Кожен свіжий вірш Іздрик вішає в інтернет, миттєво отримуючи необхідну дозу стимуляційних лайків, що заохочують вигадувати далі. Армії шанувальників ідуть на презентації, де він, до своєї честі, детально аналізує всі вірші, справедливо виокремлюючи серед кількадесяти посередніх кілька дуже добрих і кілька просто добрих. Шанувальникам подобається, бо це, зрештою, теж перформанс.

Проза

У прозі теж є якісь відгуки на довколишній час, але не у всій і не завжди (і, можливо, не такі, яких би хотілося). Багато говорилося про необхідність глибоко відрефлексувати, продумати й прожити тему війни, аби мати справді хороші про неї тексти, але тут, знов-таки, запитання – а які це – справді хороші? Проза 2015-го – "і про війну також". Зрештою, якщо поставити собі за мету огляд тільки воєнного, матеріалу набереться достатньо, але ж хочеться згадати більше й розмаїтіше.

4. Юрій Винничук, "Аптекар". Фоліо, 2015

Фото: www.bbc.com

Роман Юрія Винничука теж можна назвати романом про війну. Щоправда, не про нашу. Точніше, про нашу, але не про цю. Про ту, яку сам Винничук називає громадянською, пригадуючи, що з обох боків були люди, яких потім назвали українцями, люди, у яких було "своє бачення". "Аптекар" – про 1648 рік, коли козаки Хмельницького йшли на Польщу (і, відповідно, на Львів). Дійдуть вони до Львова, як обіцяє автор, уже в наступній книжці. Що лишається на цю? Неісторична оповідь про аптекаря Луку Гулевича, взятого із записів Падуанського університету, студента, що повертається у Львів і відкриває аптеку. Оповідь, як завжди пересипана історичними деталями, настоянками, травами, подробицями катівського ремесла, – дуже атмосферна, по-винничуківськи львівська.

5. Владислав Івченко, "2014". Темпора, 2015

Фото: pro.berdyansk.biz

Владислав Івченко відійшов від епопеї про сищика Івана Карповича Підіпригору й епохи – Російської імперії початку ХХ століття, – щоб відреагувати на довколишню дійсність. Він написав двотомний роман із двадцятьма головними героями, з якими читач знайомиться в листопаді 2013-го, а прощається через рік, у іншому світі. З одного боку, це книжка про війну. З іншого, в ній нема того, що є в інших, – свідчень очевидців, біографізму, справжніх назв підрозділів і реальних прототипів. У ній є погляд згори, погляд людини, яка, зрозумівши, що нинішня війна особлива, бо про неї більше знають ті, хто за комп’ютерами, а не ті, хто в бою, сіла, зібрала усі знакові події й подивилася на них очима представників усіх соціальних груп. Безумовно, корисний і об’ємний погляд, не позбавлений літературної вартості.

6. Маркіян Камиш, "Оформляндія". Нора-Друк, 2015.

Фото: www.chytomo.com

Перша книжка молодого автора, яку ми вирішили внести в річні підсумки, бо вона, ніде правди діти, свіжа й незвична для нашого літпроцесу. Маркіян – син ліквідатора аварії на ЧАЕС, "сталкер", водить екскурсії в Зону і знає її дуже добре. "Оформляндія" – подорожні нотатки в незвичних ландшафтах, кадри хроніки, романтизовані описи ночівель у покинутих селах, підкріплені фотографічними вкладками, що додають "ефекту присутності". З книжки неясно, чого хотів автор. Пробудити жвавий інтерес до екстремального туризму? Віднадити принагідних гостей спорадичними описами небезпек? Нагадати про існування великої забутої території, радіоактивність якої все ж дозволяє туди ходити? Хай там як, а зацікавити публіку йому вдалося. Чекаємо продовжень.

7. Ірина Цілик, "Червоні на чорному сліди". Комора, 2015

Ірина Цілик зачитує зі своєї в нової книги
Фото: www.youtube.com/ Громадське Телебачення
Ірина Цілик зачитує зі своєї в нової книги

Загалом, оповідання – не дуже популярний нині жанр. Усім хочеться романів і віршів. Але у Цілик, кінорежисера за освітою, вийшло зробити їх повнокровними, цікавими й захопливими. Підлітки, диваки, матір-одиначка, продавці насіння й діти увиразнюють художній світ, їхні історії беруть за душу, довкола них постає впізнаваний Київ – чого ще треба читачам для задоволення? Попит на живих людей і справжні почуття в добре написаних текстах ніколи не зникав і нікуди не зникне. Книжка Цілик, про яку вже написано багато позитивних відгуків, – іще один доказ.

Дитяча література

Дитячу літературу цього року також не можна оминути увагою. Якщо доросла подекуди може викликати занепокоєння своєю банальністю чи неповнокровністю, то за дитячу ми щороку спокійні. У нас є хороші дитячі письменники, їх багато, вони часом знають одне про одного й не сваряться за дурниці. Ба більше, дитячих ілюстраторів у нас теж не бракує. А коли за діло беруться письменники-ілюстратори, виходить справді добре. Війна й дитяча література - окрема болюча тема, бо дітям усе ж треба пояснити, що навколо відбувається. Навіть якщо дорослі самі не до кінця розуміють. Пояснити дитячою (а насправді – універсальною) мовою, можливо, дещо зрозумівши й для себе.

8. Саша Ком’яхов. "Книжука про бобрюки". Люта справа, 2015

Розгортка книжки
Фото: www.behance.net/
Розгортка книжки

Разом з ілюстраторським тандемом ‒ сестрами Лопухіними ‒ Саша Ком’яхов написав і намалював для своєї хрещениці книжку, де кожен малюнок став ілюстрацією гри зі словами. Так зі слів "книжка" і "жук" вийшла жукоподібна лапкована книжука, а з бобра і брюк зродилися бобрюки - коричневі штани з вусами, які можна було бачити на цьогорічному Арсеналі в рамках презентацій. У "Книжуці" є цибульдог, дикобарс, ведмедузи, шурупор та інші словотворчі радощі з картинками. Від найпростіших – до складніших, а в кінці, як годиться, - весілля. Таких би книжок – та побільше.

9. Тарас Прохасько, Мар’яна Прохасько. "Як зрозуміти козу". Видавництво Старого Лева, 2015.

Фото: lviv-online.com

Це вже третя книжка Прохаськів, яка стала не менш популярною за дві попередні. Знайомі дітям герої-кроти цього разу вже трошки доросліші, ніж раніше. Вони отримують на Миколая справжній корабель, довго вигадують назву, зрештою вирішивши наректи його "Метафорою" (що в перекладі з давньогрецької означає "перенесення") – і мандрують морем, поки не знаходять острів. Коза з назви живе саме на ньому. Вона не говорить мовою кротів, і тому новоприбульцям доводиться підлаштовуватися, освоюватися і вчитися взаєморозуміння, такої важливої в усі часи чесноти. Якщо воно у вас є, зрозуміти козу - не так уже й складно. Весь фокус таких книжок – у їхній універсальності, поєднаній із доречністю. Хто сперечатиметься, що розуміти одне одного важливо? І хто заперечить, що нинішня наша історія бодай частково – не про це?

10. Романа Романишин, Андрій Лесів. "Війна, що змінила Рондо". Видавництво Старого Лева, 2015

Фото: dyskurs.com.ua

У казковому місті Рондо, що схоже на тисячі звичайних міст, де живуть звичайні діти, мешкають троє друзів – Данко, Фабіян і Зірка. Данко схожий на ліхтарик, Фабіян – на кульку, а Зірка – на пташку. Коли у Рондо несподівано приходить війна, сторінки досі радісної книжки чорнішають, звідусіль летить каміння, згори на оранжереї летять бомби, а чорні бур’яни застеляють усе довкола. Кожного з героїв війна якось калічить, вони (як і ми) перед нею - крихкі й беззахисні. Усім треба з нею боротися, шукати способи її подолати, і лише машина Світла рятує світ, з’являючись як данина книжкам-для-дітей у результаті спільних зусиль. Тут є все для чітких паралелей, усе для пояснень і майже нічого - для спрощень і обману. "Війну, що змінила Рондо" можна було б назвати путівником по війні для дітей, якби це не звучало так моторошно.

***

Сподіваємося, наступний, 2016-й, принесе не гірші книжки, нові, радісніші, теми й цікаві відкриття. Наступного року на читачів точно чекатиме нові оповідання про Івана Карповича Підіпригору від Владислава Івченка, який повернувся в комфортніший світ розважальної літератури, й антологія детективу 1920-х років від "Темпори", ще кілька видань "шкільної класики" з сучасним дизайном від "Основ", збірка есеїв харківського літературознавця Леоніда Ушкалова "Що таке українська література" від Видавництва Старого Лева та багато інших цікавих новинок.

Тэги: книги, литература, итоги года, современная украинская литература, книжный обзор
Печать
Читайте в разделе
  • В ожидании Яна Гуса, или два лица одной независимости В период постреволюционного синдрома ожидания реформатора от природы, разочарование – одно из главных ощущений человека, вовлеченного в свою судьбу в стране. Украинский человек – не исключение.
  • Честь війська ціною асфальту Пам’ятаєте дні, коли ми врятували Україну від диктатора пожертвувавши бруківкою в центрі Києва і Домом Профспілок? Завтра є можливість подякувати бійцям за те, що вони зберегли нашу країну. Хай навіть і ціною київського асфальту.
  • Верховна Рада як музей Вожді таємної коаліції клялися, що бодай на урочисте засідання до 25-річчя Незалежності народ побачить своїх обранців. Але не склалося: вони здебільшого «працюють» у «закордонних округах».
Выбор читателей