ГоловнаКультура

Есхатологія чесного сексиста

Здавалося б, у сучасному мистецтві можна все і жодних заборон не існує. Та на практиці є речі, яких уникають навіть у нас, не кажучи вже про решту цивілізованого світу. Йдеться про те, що називають «нетолерантністю», одним із проявів якої є сексизм. Цього добра у нашому повсякденні не бракує, але митцям часом здається, буцімто будь-який прояв нетолерантності суперечить основоположним принципам сучасного мистецтва.

Попри цей дивний парадокс, Майкл Мерфенко у своєму новому проекті «Що далі?» хоробро і цілком по-сексистському заявляє про «гостроту та спрямованість чоловічого принципу». На його думку «Саме розгортання цієї нової ери ми спостерігаємо останні півтора роки. Це час потенціалу, час суцільної вертикалі: або нагору або вниз, без альтернативи, без часу на те, аби подумати чи розібратися». А щоб ні в кого не виникало сумнівів у чоловічій безкомпромісності, крізь скляну стіну Музею історії Києва, у якому відбувається виставка художника, світиться блакиттю чималий, пастозно виписаний на полотні фалос. Та не варто потрапляти у пастки візуальних стереотипів.

Фото: Надано організаторами виставки

У проекті «Що далі?» все, як у нашому світі: те що бачимо і вважаємо зрозумілим, при ближчому й уважнішому розгляді часто-густо виявляється чимось зовсім протилежним.

От інсталяція «Тунель щастя», що неначе запрошує на виставку Майкла Мерфенка, видається приємним оку (у місті все ще спека!) сніговим тунелем, а зблизька виявляється теплою і пухнастою. Втім, композиційне значення цієї роботи у проекті взагалі третє. Насправді «Тунель щастя» працює чимось на кшталт телепорту, через який глядач, що вже встиг трохи розслабитися і усміхнутися, цілком несподівано потрапляє за лаштунки світобудови. І те, що відбувається тут, у потойбічному світі полотен Мерфенка, аж ніяк не смішить і не розважає.

Але хто сказав, що мистецтво має розважати? Як у кожній порядній есхатологічній концепції, звичний тривимірний простір і час тут не працюють, усі події можуть відбуватися тут і зараз, а можуть розтягнутися на тисячоліття. Апокаліптичний «Дощ з людей»; натовпи, що кружляють навколо густо-червоної плями (чи то чаші з кров’ю, чи кратера вулкану чи просто столу переговорів) у «Кінці часів»; подібні до космічної чорної діри «Сльози», що їх проливає всесвіт; птахи, що збиваються у величезні зграї в нетутешньому бузково-персиковому небі – потужний живопис примушує зіщулитися. Попри порівняно невеликі розміри робіт, виставлених на чорному тлі і вдало освітлених, експозиція справляє враження космічної потуги, яку земній людині важко витлумачити. І це, безперечно, архетиповий чоловічий світ – світ боротьби, надзусиль і збройних протистоянь (щоб там не служило зброєю).

Кінець часів – по ценру
Фото: Надано організаторами виставки
Кінець часів – по ценру

Проект Майкла Мерфенка справляє враження дивовижною щирістю – жодної дидактики, жодної спроби щось пояснити чи втовкмачити глядачеві, лише оголений нерв відчуття сьогоднішнього світу на краю апокаліптичної прірви. На думку художника, точку неповернення пройдено, космічні коліщатка небезпечно закрутилися. Але це може злякати лише тих хто боїться змін, тож полотно «Точка неповернення» заворожує динамікою пастозних мазків та напруженим контрастом барв – можливо, це остання краса звичного світу, але нею варто милуватися.

Та не все так безнадійно. Десь серед хмар відбувається мобілізація (саме «Мобілізація» – назва центрального твору виставки), у черзі-натовпі до крихітного столика рухається безліч осяйних постатей – чи то янголів, чи то людських душ.

Дивовижні сутності із світлом замість облич ринуть на втомлену планету і… Імовірно, все так чи інакше буде добре, але прозріння художника не сягає аж так далеко. Тож відвідувач виставки може надихнутися на власну есхатологію і подумки домалювати свою версію кінця часів як черговий початок чи повну анігіляцію. А потім телепортуватися через «Тунель щастя» у звичний світ гамірного міста, пошукати у ньому знаки апокаліпсису і замислитися над тим, що ж буде далі.

Мобілізація – зліва
Фото: Надано організаторами виставки
Мобілізація – зліва

Виставка триває в Музеї історії Києва до 29 вересня.

Катерина ЛипаКатерина Липа, журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram