Олександр Положинський: "У нової влади культурний рівень трохи вищий, аніж у попередників"

Печать

Музикант, лідер гурту "Тартак" Олександр Положинський підтримує Майдан з самого його початку, але не приховує невеликого розчарування. Він не вважає, що зі зміною уряду Майдан переміг: на думку Олександра, нова влада стикається зі старою системою, яка працює неефективно і яку треба перебудовувати. "Якщо ми хочемо від чогось відмовитись, ми маємо сформулювати, що замість цього збудуємо", - впевнений музикант.

LB.ua поговорив з Олександром Положинським про те, чи треба заборонити російські телеканали в Україні, чи залишається Майдан ефективною технологією протесту та про наслідки безвідповідальності в культурі.

Фото: LB.ua

Соня Кошкіна: Є у вас на сьогодні відчуття перемоги?

Олександр Положинський: Ні, немає. На жаль. Абсолютно немає. У страшному сні не міг уявити, що така людина, як Турчинов, може очолити Україну. Навіть якщо й тимчасово, у статусі в.о. президента.

С.К: Чому? З поміж усіх «оновлених» кадрів, він точно не найгірший. А то й навпаки.

С.П: Просто за роки своєї діяльності на різноманітних державних та політичних посадах, не зробив він нічого такого, щоб примусило мене вірити в те, що він здатен щось змінювати на краще.

С.К: Ви вірите, що повне «перезавантаження» влади можливе з першого разу? Тим більше – якісне.

С.П: Ні, звичайно, не вірю. Але коли ми починали спротив, мали запропонувати щось нове на заміну старому. І от владу змінено, але нові урядовці зіштовхнулися з величезною проблемою. Власне: функціонування кожного міністерства налагоджено не так, щоб воно максимально ефективно управляло тією чи іншою сферою; а так, щоб чиновники могли б забезпечувати власні інтереси.

Відповідно, «новачок» повинен або від початку «втягуватися» в систему, яка вже існує, або просто не зможе працювати. Висновок очевидний: необхідно змінювати систему.

Дарія Бадьйор: Поступово чи «одним махом»? До прикладу: коли зараз обговорювався новий уряд, лунали пропозиції загалі відмовитись від Мінкульту.

С.П: Якщо просто видалити одне міністерство, нічого не зміниться. Що тоді робити з будинками культури, музеями театрами, які працюють у підпорядкуванні Мінкульту? Ні, у випадку, якщо ми хочемо від чогось відмовитись, маємо сформулювати, що потрібно замість цього збудувати..

Д.Б: Яким є ваше ставлення до призначення головою Мінкульту Євгена Ніщука?

С.П: Я давно знаю Женю, в нас з ним хороші стосунки, але я не вітаю його на цій посаді, тому що не впевнений, що Женя здатний впоратись з міністерською роботою. Є велика надія, що він правильно зрозумів, яка відповідальність зараз на ньому і зуміє зібрати собі ефективну команду.

Люди, які зараз самооорганізовуються для обговорення необхідних змін в сфері культури, мають, як мені здається, запропонувати новому міністрові конкретні схеми роботи або ж певних людей на посади в міністерстві. Дуже важливо шукати можливості для діалогу, співпраці.

С.К. Майдан явив чимало прикладів не просто яскравих культурних івентів, а – без перебільшення – явищ. На вашу думку: чи реально ці приклади «імплементувати» наразі в мирне життя?

С.П: Взагалі Майдан став дуже зручною платформою для нових ініціатив. Там було все, що дозволяло реалізувати нові проекти: велика кількість митців, потенційна аудиторія, увага ЗМІ, величезна концентрація ресурсів з різних джерел.

Фото: LB.ua

Мені здається, що тому ж Мінкульту зараз варто було б зосередити увагу на підтриманні хороших ідей, а не на бюрократії. Конкретно - підтримувати людей, які здатні продукувати такі ідеї, ініціювати важливі проекти, але не завжди можуть самі знайти для того гроші.

Д.Б: Давайте уточнимо, про які саме успішні проекти Майдану йдеться. Перерахуйте, будь-ласка.

С.П: Я можу конкретно говорити лише про ті проекти, до яких сам був причетний. Щоправда, вони виявились не стільки мистецькими, скільки просвітницькими - це інформаційний центр “НеЗлий Майдан” та Відкритий університет Майдану.

Открытый университет - гениальный проект. Он дает те необходимые для украинского общества ростки, которые сыплются не на бетон, а на плодородную почву. Они могут и должны прорасти— Владислав Троицкий

Я допомагав у створенні цих проектів на самому початку. Тому мені дуже приємно, що вони запрацювали та мають прекрасні результати. Відкритий університет діє й досі, формат трохи змінено і він переїхав до Українського Дому. “Не злий Майдан” на певний момент свою функцію виконав. Згодом за його подальший розвиток взялися вже інші люди, але наші хлопці та дівчата й тепер допомагають розповсюджувати інформацію по регіонах, роздавали листівки і так далі.

С.К.: Коротко ми вже згадали, що багато ваших колег з культурної галузі наразі презентують своє бачення оптимальних шляхів її розвитку. Цікаві напрацювання мають Владислав Троїцький, Денис Матвієнко. Чи могли б ви конкретизувати й свої ідеї?

С.П: На мою думку, повинен існувати державний протекціонізм в плані культури. Держава не має безпосередньо втручатись в творчі процеси, мистецькі прояви, але в те, що має забезпечити цим проявам можливість для самостійного існування, - це очевидно.

Не менш важливою є функція виховання, пропаганди культури. Мені здається, що величезною бідою сучасної України є пануючий несмак, який проявляється в усьому - від того, на чому останніми днями була зосереджена увага - на маєтках найвищих посадових осіб в Україні, до сучасної української архітектури, того, як бездумно у нас навішується реклама в містах, як плануються розв’язки, як люди одягаються, яку музику слухають, які фільми дивляться, що читають тощо.

Що показав Майдан? Майдан показав, що не існує іншої української пісні, яку можуть заспівати всі, окрім гімну. Та й той самий гімн ніхто, по великому рахунку, по-справжньому заспівати не вміє, окрім тих, хто співає професійно. Людей банально треба вчити співати, танцювати - цьому треба також приділяти серйозну увагу.

Д.Б: Вам не здається, що у пропаганди є й зворотня сторона? Коли виховання в українській культурі перетворюється на “обязаловку”, за результатами якої українські школярі не мають жодного розуміння, що таке українська культура?

С.П: Я згоден, є різниця між вихованням та простим виконанням шкільної програми. Виховання – це цілеспрямований і довготривалий процес, і він має починатись з розуміння того, що і як треба робити. Діяти звичними радянськими методами в цьому випадку вже не зовсім ефективно.

Д.Б: До речі, про радянські методи: як ви ставитесь до пропозицій заборонити російські телеканали в Україні?

С.П: Я вважаю, що методами прямої заборони можна контролювати лише речі, які знаходяться в зоні нашого прямого впливу. Наприклад, контент українських телеканалів. Чи здатні ми вплинути на те, щоб на наших телеканалах не було антиукраїнської пропаганди? Теоретично, так. Якщо ми зможемо протиставляти російській анти-українській пропаганді свою, про-українську пропаганду – ми зможемо перемагати в інформаційній війні.

Фото: LB.ua

Те ж саме стосується культури. Якщо ми вважаємо небезпечним те, що українці масово дивляться російські серіали, ми мусимо на державному рівні впливати на те, щоб створювати конкурентноспроможні українські серіали. Люди, які створюють український культурний продукт на державне замовлення, мають нести за це відповідальність, інакше вийде, як з фільмом про Богдана Хмельницького, який знімали як альтернативу польскому “Вогнем і мечем”. В результаті вийшов пшик, який було просто соромно дивитися, і ніхто за це не поніс відповідальності.

Я думаю, що безвідповідальність, в тому числі, й у мистецькій сфері дуже шкодить сучасній Україні.

С.К: Як ви вважаєте, чи здатна нова влада створювати нові смисли та культурні коди?

С.П: Я не вважаю, що влада настільки оновилася, що може створити нові смисли. Там ще лишилися представники старої влади - більше того, вони почувають себе досить непогано. Але, тим не менш, я впевнений, що у нової влади трохи вищий культурний рівень, аніж у тих, кого ми намагаємось від влади усунути. Так що я впевнений, що в цьому плані ми зробили крок вперед.

С.К: А чи з’явився хтось, на кого можна було б рівнятись в плані поведінкових моделей або культурних орієнтирів?

С.П: Я б радше сказав, що Майдан сфокусував увагу на багатьох особистостях.

Д.Б: Як на вашу думку, Майдан зараз залишається ефективною технологією контролю влади? Чи все ж таки варто остаточно переходити до позамайданних практик?

С.П: Я з самого початку казав, що Майдан не є обов'язковим атрибутом протесту. Майдан може стати віртуальним, може стати пересувним, може збиратися в будь-якому місці, в якому ми захочемо його зібрати. Не обов'язково триматися за Майдан Незалежності як за місце, де має відбуватись цілодобове стояння.

Зараз працює IT-група “Хакатон”, в рамках якої айтішніки створюють нові ідеї, які дають Майдану можливість тривати навіть без фізичної присутності на Майдані Незалежності.

Ще наприкінці грудня я казав, що найкращим розвитком подій було б, якби ми несподівано, але організовано зібрали Майдан і припинили його існування як табору, як Січі. Ми дуже класно його проявили і засвітили, розрекламували його по всьому світу, але в якийсь момент ми перейшли ту межу, за якою він вже не мав шансів на подальший розвиток.

Звичайно, було зручно, що Майдан знаходиться в одному місці - там вже є готова інфраструктура, завезені дрова, вода, їжа, але водночас це дало силовикам можливість нас контролювати, тиснути і в певний момент знищувати. Навіть сцена, яка виконувала багато позитивних функцій, стала також інструментом для узурпації влади та маніпуляцій - коли комусь давали слово зі сцени, а комусь не давали. Окрім того, я скажу чесно, я був в шоці від того, які команди віддались зі сцени, коли була атака Майдану. Звідти просто посилали людей на смерть. Коли я дивився онлайн-трансляцію з Майдану в ті дні, я не міг зрозуміти, чому командування обороною Майдану здійснюється зі сцени. Коли таке відбувається - це означає, що немає порядку. А де немає порядку, там завжди є місце для зловживань та маніпуляцій.

Звісно, люди вправі обирати власні протестні стратегії, але мені здається, що в сучасному світі все це можна робити ефективніше і зовсім іншими засобами. Тут я згоден зі Славком Вакарчуком, який сказав, що велика біда українців - в тому, що вони не хочуть самі себе підіймати на вищий рівень. Дуже часто це в нас виходить, але скоріш спонтанно, цілеспрямовано над собою працювати мало хто хоче.

Фото: LB.ua

З одного боку, комусь вистачає форми протесту, коли можна прийти і погрітись біля бочки на Майдані, а з іншого - не зовсім правильно, коли, скажімо, директор українського філіалу Microsoft приходить на Майдан, умовно кажучи, рубати дрова, маючи величезний персональний потенціал та ресурс для організації нових форм протесту.

Д.Б: Ви також говорили про те, що хотіли створити громадянський рух, який би керувався певними раціональними принципами в своїй діяльності. Які саме принципи ви мали на увазі?

С.П: Як на мене (і я про це вже багато років кажу в своїх виступах та інтерв’ю), основний принцип функціонування держави - це справедливість та відповідальність. Держава повинна існувати так, щоб кожна людина відчувала, що по відношенню до неї все відбувається справедливо. Разом з тим, кожна людина має нести відповідальність за те, що і як вона робить. Ще більшою мірою це стосується тих, хто займає відповідальні посади.

Принцип відбору людей на ті чи інші керівні посади я для себе сформулював за правилом трьох “П”: професіоналізм, порядність та патріотизм. Всі вони є взаємопов’язаними, але, як не сумно це констатувати, зараз патріотизм стоїть на третьому місці, а на першому - порядність та професіоніалізм. Втім, порядність, як на мене, є найважливішим компонентом. Якщо людина просто порядна, завжди є шанс, що вона навчиться і збере собі хорошу команду.

Тэги: культура, Майдан, интервью, Минкультуры, Александр Положинский
Печать
Материалы по теме
Читайте в разделе
Анонс

Выбор читателей
Путін відпустив Надію Савченко до України. Чию заслугу в цій події ви вважаєте найбільшою?